Фіктивні оперції

Верховний суд в постанові від 13 липня 2022 року у справі N820/401/18 черговий раз визначив, що для того, щоб характер господарських операцій визнати фіктивним, податковому органу необхідно надати докази на підтвердження недобросовісності платника податків.

Щодо твердження контролюючого органу про відсутність у контрагентів позивача в достатній кількості виробничих потужностей та основних засобів, необхідних для надання оспорюваних послуг, то колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі N 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі N 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі N 520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі N 140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. 

Щодо доводів податкового органу про невідповідність номенклатури придбаних та реалізованих постачальниками платника активів, колегія суддів також оцінює критично, з огляду на те, що вони не підтверджені належними та допустимими доказами, ґрунтуються виключно на припущеннях, які, в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення контрольних заходів щодо контрагентів ТОВ та дослідження первинних документів, що суперечить приписам Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків-юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року N 727. 

Щодо посилання контролюючого органу на наявність кримінальних проваджень об'єктивно не прийнято до уваги судами, оскільки відповідно до положень частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.