Солідарна відповідальність керівника у банкрутстві, коли виникає, що треба довести і де проходить межа.
Сутність солідарної відповідальності полягає у залученні керівника боржника – юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження у справі про банкрутство, до солідарного обов’язку з виконання грошових зобов’язань боржника.
Такий механізм є правовим інструментом захисту та відновлення прав кредиторів, які, не будучи своєчасно поінформованими з вини керівника про реальний стан неплатоспроможності боржника (зокрема, суттєву диспропорцію між активами та зобов’язаннями), вступили з ним у правовідносини, хоча могли б цього уникнути, і внаслідок цього були позбавлені можливості задовольнити свої вимоги.
Підставами покладення солідарної відповідальності є виключно порушення керівником боржника обов’язку, передбаченого абзацом 1 частини 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства (далі – КУзПБ), а саме неподання у встановлений місячний строк заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство після виникнення загрози неплатоспроможності.
Будь-які інші підстави КУзПБ не передбачає (абз. 2 ч. 6 ст. 34).
15 травня 2024 року, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі №902/1068/20 залишив без змін рішення попередніх інстанцій, відмовивши у покладенні на директора ТОВ солідарної відповідальності за зобов’язаннями боржника.
Кредитор посилався на те, що керівник ТОВ не виконав вимог ч. 6 ст. 34 КУзПБ — не звернувся до суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство протягом місяця після виникнення загрози неплатоспроможності.
Верховний Суд наголосив, що для покладення солідарної відповідальності необхідно встановити й довести сукупність юридичних фактів, а саме:
- настання саме загрози неплатоспроможності, а не лише фінансових труднощів;
- виникнення обставин, визначених абз. 1 ч. 6 ст. 34 КУзПБ, щодо загрози неплатоспроможності боржника;
- моменту виникнення цієї загрози;
- факту неподання керівником заяви у визначений строк;
- обсягу грошових зобов’язань боржника на момент виникнення загрози.
Лише при підтвердженні всіх цих обставин можливо застосувати ч. 6 ст. 34 КУзПБ.
Також, Верховний Суд зауважив, що для встановлення стану загрози неплатоспроможності за змістом ст. 34 КУзПБ необхідною є наявність щонайменше двох кредиторів, строк виконання зобов’язань перед якими настав.
Проте, у цій справі боржник мав лише одного кредитора – ТОВ.
Тому, суди попередніх інстанцій, з висновком яких погодилася касаційна інстанція, обґрунтовано визнали, що заявником не доведено стану загрози неплатоспроможності в період виконання керівником ТОВ своїх повноважень.
Отже,
Презумпція вини керівника у справах про банкрутство не є абсолютною, не настає автоматично, а лише за умови доведення конкретних обставин передбачених КУзПБ, наявністю щонайменше двох кредиторів та невиконання керівником обов’язку щодо своєчасного звернення до суду.
У протилежному випадку солідарна відповідальність не настає.
