Позовна давність без другого шансу.
У справі № 755/8818/23 Верховний Суд фактично поставив межу практиці, коли апеляційні суди приймають заяву про сплив позовної давності як спосіб виправдати процесуальну пасивність відповідача в першій інстанції.
Апеляція визнала «об’єктивною причиною» те, що суд відмовив у відкладенні одного із засідань, і на цій підставі застосувала давність уперше.
Верховний Суд із таким підходом не погодився.
Суд звернув увагу не на формальну причину, а на фактичну поведінку сторони.
Відповідач була належно повідомлена про розгляд справи, протягом тривалого часу брала участь у процесі, подавала інші заяви й клопотання та мала всі можливості заявити про позовну давність письмово ще до ухвалення рішення.
За таких умов відмова у відкладенні окремого засідання не може розцінюватися як перешкода для реалізації процесуального права.
Скасування постанови апеляційного суду стало логічним продовженням цієї оцінки.
Верховний Суд фактично підтвердив, що позовна давність не є інструментом «другого шансу» в апеляції і не може застосовуватися там, де сторона свідомо не скористалася цим правом у першій інстанції.
Повний текст постанови
