Передача майна це обов’язок виконавця, а не стягувача. Верховний Суд.
Постанова Верховного Суду від 24 грудня 2025 року у справі № 607/6964/20 є важливою для практики виконання судових рішень немайнового характеру, зокрема тих, що стосуються передачі конкретно визначеного майна, у цій справі - технологічного комплексу.
У центрі спору опинилося питання, де саме закінчуються обов’язки державного виконавця і чи може він перекладати фактичне виконання рішення на стягувача. Державний виконавець, встановивши наявність у боржника відповідного майна та отримавши до нього доступ, не здійснив його вилучення і передачу.
Свою бездіяльність він пояснив тим, що майно нібито неможливо ідентифікувати, а також тим, що стягувач не забезпечив спеціалізоване підприємство і техніку для демонтажу. Саме такі вимоги були висунуті стягувачу.
Суди першої та апеляційної інстанцій погодилися з таким підходом, фактично визнавши його допустимим у межах виконавчого провадження.
Верховний Суд цю позицію не підтримав.
Касаційний суд чітко зазначив, що закон покладає організацію і проведення виконавчих дій саме на державного виконавця. Вилучення майна у боржника та його передача стягувачу це не дискреційне право, а прямий обов’язок виконавця.
Якщо для цього потрібні спеціальні знання або технічні засоби, виконавець має сам залучати спеціалістів чи відповідні підприємства шляхом ухвалення процесуального рішення. Участь стягувача може полягати лише в авансуванні витрат, але не в організації демонтажу чи виконанні технічних дій замість державного органу.
Аргумент про «неможливість ідентифікації» майна Верховний Суд визнав необґрунтованим.
За відсутності необхідних знань виконавець мав витребувати документи або залучити спеціаліста. До того ж матеріали справи містили переліки обладнання, додатки до договорів і судові рішення, які дозволяли ідентифікувати майно у встановленому законом порядку.
У підсумку Суд визнав бездіяльність державного виконавця протиправною та скасував вимогу, якою на стягувача було покладено обов’язок забезпечити техніку для демонтажу.
Водночас у зобов’язанні виконавця прямо здійснити вилучення і передачу майна було відмовлено, оскільки цей обов’язок уже прямо передбачений законом і виконавчим документом та не потребує окремого судового підтвердження.
Сформульована правова позиція має практичну вагу, оскільки спрямована проти поширеної ситуації, коли органи ДВС фактично уникають активних дій у складних провадженнях.
Верховний Суд підкреслив, що перекладання процесуальних і організаційних обов’язків виконавця на стягувача є незаконним і підриває саму ідею обов’язковості судового рішення.
Повний текст постанови
