Невідповідність правової кваліфікації позовних вимог, суд не може відмовити з формальних причин.
У справі № 910/2389/23 Велика Палата Верховного Суду розглядала спір про повернення земельної ділянки територіальній громаді, що перебувала у користуванні відповідача на підставі договору оренди.
Конфлікт виник після завершення строку договору, враховуючи його попередню пролонгацію.
Суд встановив, що належним та ефективним способом захисту прав орендодавця у таких випадках є зобов’язання орендаря повернути земельну ділянку (ст. 16, 391, 785 ЦК України; ст. 34 Закону України «Про оренду землі»).
Договірні зобов’язання не дозволяють достроково застосовувати ст. 391 ЦК, але після закінчення строку орендар зобов’язаний передати майно.
Особливу увагу суд звернув на наслідки неправильної правової кваліфікації позовних вимог.
Якщо вимоги можна витлумачити у межах належного способу захисту прав, їх невідповідність формальним нормам не може стати підставою для відмови у позові (ст. 2, 162 ГПК України; ст. 16 ЦК України).
Велика Палата зауважила, що суд має з’ясувати, чого реально прагне позивач, і надати змісту його вимог правильну юридичну інтерпретацію.
Якщо позивач посилається на неправильні положення закону, суд застосовує відповідну норму самостійно.
Отже,
помилка у кваліфікації позову не є підставою для відмови, а суд має встановити реальний предмет вимог і самостійно застосувати правильну норму.
Постанова Великої Палати Верховного Суду
у справі № 910/2389/23 від 16 липня 2025 року
