Мирова угода без річного ліміту. Нова позиція Верховного Суду.

06 червня 2025 року об’єднана палата КГС Верховного Суду у справі №917/141/24 виснувала, що мирова угода може передбачати строки виконання зобов’язань, які перевищують рік, якщо при цьому не порушуються права третіх осіб.

Щодо суті спору.

Прокурор вимагав від забудовника понад 2,9 млн грн. боргу за договором пайової участі.

Суд першої інстанції позов задовольнив.

Апеляційна інстанція затвердила мирову угоду, якою сторони домовилися про графік сплати протягом трьох років і скасували рішення місцевого суду.

Прокуратура стверджувала, що така угода — це фактично розстрочка понад рік, а ст. 331 ГПК дозволяє лише до 12 місяців.

Щодо ключового питання.

Чи можна в мировій угоді погодити виконання зобов’язань довше, ніж на рік? Раніше Верховний Суд казав, що ні, мирова угода не може підміняти собою ухвалу про розстрочку (постанова від 05.02.2025, справа № 917/1291/23).

Щодо правового висновку Верховного Суду.

Об’єднана палата відступила від цього висновку.

Мирова угода і розстрочка — різні механізми.

Розстрочка (ст. 331 ГПК) обмежена 12 місяцями і застосовується до вже ухваленого рішення.

Мирова угода (ст. 192 ГПК) — результат домовленостей сторін, які можуть визначати будь-який строк.

Якщо угоду затверджено, попереднє рішення скасовується, провадження закривається.

Суд перевіряє лише законність та відсутність порушень прав третіх осіб.

Щодо норм права.

Стаття 331 ГПК України регулює розстрочення чи відстрочення виконання судового рішення, яке вже набрало законної сили та підлягає виконанню.

Ця норма дозволяє боржнику одноосібно ініціювати таке розстрочення.

У такому випадку відносини між боржником і судом є субординаційними, суд має право дозволити або відмовити у розстроченні на стадії виконання.

Натомість ч. 1 ст. 192 ГПК України свідчить, що мирова угода — це результат дискреційних повноважень сторін спору координаційного (договірного) характеру.

Це домовленість, спрямована на припинення спору, яка набирає чинності після затвердження судом.

Можливість встановлення графіку платежів, у тому числі поза межами річного строку, прямо не заборонена ГПК як умова для затвердження мирової угоди.

Це є вираженням взаємоузгодженої волі сторін на підставі взаємних поступок.

Тому, неправильно ототожнювати «узгодження сторонами умов мирової угоди про розстрочку платежів» (ст. 192 ГПК) із «розстроченням виконання судового рішення, яке набрало законної сили» (ст. 331 ГПК).

Що маємо:

1) Для бізнесу. Можна домовлятися з органами влади про більш тривалі графіки сплати боргу.

2) Для органів влади і прокуратури. Потрібно уважніше аналізувати умови мирових угод, щоб уникати поступок, які шкодять інтересам громади чи держави.

3) Для судів. Чіткий висновок, що річне обмеження стосується тільки розстрочки, а не мирової угоди.

Отже,

Сторони мають ширші можливості для договірного врегулювання, ніж суд при розстроченні рішення.