Залишення позову без розгляду і судові витрати. Висновки Верховного Суду.
23 грудня 2025 року Верховний Суд у справі №750/14656/24 сформулював принципову правову позицію щодо компенсації витрат на правничу допомогу у разі залишення позову без розгляду.
Позивачка звернулася до суду з вимогами, пов’язаними з трудовим спором та мобінгом з боку начальника КП «ЖЕК». До початку розгляду справи по суті вона скористалася своїм процесуальним правом і подала заяву про залишення позовних вимог до керівника підприємства без розгляду.
Суд першої інстанції прийняв таку заяву та відмовив у стягненні з неї витрат на правничу допомогу, оскільки не встановив недобросовісної поведінки позивачки.
Апеляційний суд дійшов протилежного висновку, вказавши, що безмотивне залишення позову без розгляду є необґрунтованими діями, які дають підстави для компенсації витрат відповідача.
Верховний Суд скасував це рішення.
Суд наголосив, що звернення до суду та подальше залишення позову без розгляду на підставі заяви позивача є проявом диспозитивності цивільного процесу та складовою права на доступ до правосуддя.
Закон не зобов’язує позивача пояснювати мотиви такої заяви, а сам по собі факт її подання не може вважатися необґрунтованою дією.
Для застосування частини п’ятої статті 142 ЦПК України відповідач повинен довести конкретні прояви недобросовісності:
- зловживання процесуальними правами,
- умисне затягування процесу,
- чи наявність протиправної мети.
У цій справі таких обставин встановлено не було.
У результаті Верховний Суд залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, підтвердивши, що реалізація процесуальних прав позивача не може автоматично тягнути негативні фінансові наслідки.
Отже,
обов’язок позивача відшкодовувати відповідачу судові витрати у разі залишення позову без розгляду виникає лише за умови доведення необґрунтованості його процесуальної поведінки.
Подання заяви про залишення позову без розгляду є реалізацією диспозитивного права, прямо передбаченого ЦПК України, і саме по собі не може кваліфікуватися як зловживання.
Для вирішення питання про компенсацію витрат відповідач має довести конкретні прояви недобросовісності позивача, а саме подання завідомо необґрунтованого позову, умисне перешкоджання розгляду справи або наявність протиправної мети.
Повний текст постанови
