Допустима критика публічних осіб у медіа. Підхід Верховного Суду.
У справі №161/727/25 Верховний Суд сформулював послідовний підхід до оцінки журналістських матеріалів, у яких критикується діяльність публічних осіб.
Суд наголосив, що вирішальним є не формальне використання застережних слів чи окремих мовних конструкцій, а загальне враження, яке медіаматеріал справляє на пересічного глядача.
Якщо сюжет подається так, що створює уявлення про вже встановлені факти, зокрема щодо обшуків, прогулів або можливої причетності посадовця до кримінальних правопорушень, така інформація може виходити за межі допустимої свободи слова, навіть за наявності обережних формулювань.
Водночас Верховний Суд підкреслив, що позивач є публічною особою, а тому інформація про його професійну діяльність становить суспільний інтерес і може бути предметом посиленого журналістського контролю.
Публічні особи, апелюючи до довіри громадськості та користуючись владними або суспільними ресурсами, повинні бути готовими до гострої, різкої і навіть провокативної критики з боку ЗМІ.
Сам по собі негативний або емоційно неприємний характер такої критики не є підставою для судового захисту честі та гідності.
Суд також звернув увагу на характер оспорюваної інформації. Вона стосувалася не приватного життя, а службової діяльності позивача і була результатом журналістського розслідування.
Використані мовностилістичні засоби — «нібито», «наші джерела кажуть», «як подейкують», «стверджувати не беремось» — свідчили про оціночний характер висловлювань. Такі судження є суб’єктивними і не підлягають перевірці на істинність або спростуванню в судовому порядку.
Окремо Верховний Суд зазначив, що лінгвістичні експертизи не можуть підміняти собою правову оцінку.
Саме суд зобов’язаний встановити, чи сприймається інформація аудиторією як твердження про факт, чи як оціночне судження, з урахуванням контексту, способу подачі та значення інформації для суспільної дискусії.
У підсумку Суд не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і підтвердив усталений підхід припущення, критика і провокативна риторика щодо публічних осіб є допустимими, тоді як подача чуток або версій як доведених фактів виходить за межі свободи слова.
Повний текст постанови
