Пункт 44.5 Податкового кодексу України, звикли сприймати як своєрідну "індульгенцію", а саме втратив документи, повідомив податкову і питання знято.
Насправді ж це не звільнення від відповідальності, а процедура, яку платник має свідомо і вчасно пройти, щоб не втратити доказову позицію.
Показова тут постанова Верховного Суду від 15.08.2018 року у справі № 808/2593/13-а.
Формально справу вирішила зовсім інша обставина, а саме встановлена в кримінальному провадженні фіктивність контрагентів.
Але, суд окремо оцінив і посилання платника на втрату документів та не визнав цей факт доведеним - зокрема, не було:
- ні звернення до правоохоронних органів,
- ні наказу про створення комісії для встановлення переліку втрачених документів, передбаченого п. 6.10 Положення Мінфіну № 88.
Саме в цьому полягає ключове питання справи, що посилання на втрату документів саме по собі не створює для платника правового захисту.
Суд оцінює докази, якими підтверджуються факт, причина та обставини втрати, окремо від питання про правомірність господарських операцій і наслідки їх відображення в податковому обліку.
Тож п. 44.5 ПКУ не про право мовчати, а про обов'язок вчасно заговорити письмово, документально і до того, як про це доведеться говорити вже в суді.