У наш час цифрової торгівлі податкова все частіше перевіряє, чи дотримуються продавці в Інтернеті правил — зокрема, чи використовують вони касові апарати (РРО/ПРРО).
Особливо це стосується тих, хто продає товари через маркетплейси, месенджери або соцмережі.
Але, де проходить межа між випадковим продажем речей і повноцінною підприємницькою діяльністю?
У адміністративній справі № 420/19624/24 податківці провели перевірку фізичної особи. Побачили її оголошення про продаж товарів на маркетплейсах. Зібрали банківські виписки, де були грошові перекази на особисту картку.
І зробили висновок: ця особа займається бізнесом — але без реєстрації та без застосування касового апарата.
На цій підставі склали акт, після чого нарахували штраф і направили податкове повідомлення-рішення платнику податків.
Що сказав суд?
На користь платника податків, Суд із таким підходом не погодився.
Основними аргументами Суду є:
те, що людина публікує оголошення про продаж і отримує кошти на картку — ще не доказ, що вона підприємець.
Податкова не довела системності, регулярності та прибутковості дій особи.
Не було показано логічного зв’язку: товар – замовлення – оплата – доставка.
І головне — навіть якщо зовні все виглядає як бізнес, це не означає, що така діяльність є господарською у розумінні Податкового кодексу.
В результаті — податкове повідомлення – рішення скасували.
А Верховний Суд взагалі відмовив у відкритті касаційного провадження.
Висновок:
Ця справа підтверджує, що не кожен продаж онлайн — це бізнес.
А переказ на картку — не автоматично виручка, яка підлягає оподаткуванню.
Щоб нарахувати податки та штрафи, фіскали повинні довести повний ланцюг підприємницької діяльності:
- системність,
-мету отримання прибутку,
- наявність клієнтів, замовлень, постачання, реклами тощо.
Прості слова і «здається, що торгує» — вже не працюють.
Податковій потрібно працювати з доказами, а не з припущеннями.
Нажаль, поки Верховний Суд не висловиться чітко в подібній справі, податкова не зобов’язана міняти свій підхід та буде далі складати відповідні ППР.