Питання місцевого оподаткування в Україні часто здається дріб’язковим — кількасот гривень на рік за квадратні метри житла не викликають гучних політичних дискусій.
Але, саме такі справи показують, як у дрібницях проявляється справедливість, а отже — і сила закону.
У 2024 році мені, як власнику двох квартир у Харкові, було автоматично сформовано податкові повідомлення-рішення про сплату податку на нерухоме майно. Податковий орган визначив суму до сплати у розмірі 1 190,92 гривень, виходячи з 1% ставки від мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2023 року. При цьому база оподаткування була зменшена на 60 кв. метрів, як того вимагає пункт 266.4.1 Податкового кодексу України.
З формальної точки зору все виглядало правильно. Але, ключова помилка полягала в тому, що податковий орган проігнорував рішення Харківської міської ради, чинне й оприлюднене в установленому порядку, яким передбачена ставка 0% для квартир загальною площею до 85 кв. метрів. Загальна площа моїх квартир становить 83,7 кв. м, тож жодних підстав для нарахування податку не існувало.
Саме цей нюанс і став предметом трирівневого судового процесу.
Дивно, але спочатку Харківський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову, апеляційний суд підтвердив цю позицію, але Верховний Суд у березні 2025 року скасував обидва рішення та направив справу на новий розгляд.
Після повторного розгляду суд першої інстанції визнав дії податкового органу протиправними, а Другий апеляційний адміністративний суд 21 жовтня 2025 року залишив це рішення без змін.
Суть цього рішення виходить далеко за межі однієї податкової помилки.
Суд наголосив, що податкові органи, як і будь-які інші суб’єкти владних повноважень, діють виключно в межах компетенції та на підставі чинного законодавства, включно з актами місцевого самоврядування. Пункт 12.3.4 Податкового кодексу України прямо вимагає офіційного оприлюднення рішень про місцеві податки не пізніше 25 липня року, що передує бюджетному періоду. А пункт 12.5 визначає, що лише оприлюднені рішення набирають чинності.
Харківська міська рада ще у 2017 році встановила пільгу 0% для квартир площею до 85 кв.м, і ця пільга була продовжена у 2024 році. Вона є чинною, не скасованою, отже, обов’язковою для застосування.
Ігнорування цього рішення податковим органом означає перевищення повноважень та порушення конституційного принципу правової визначеності, закріпленого у статті 19 Основного Закону.
Рішення апеляційного суду ще раз підтвердило просту, але фундаментальну істину “автоматичне нарахування” не може бути виправданням для автоматичного порушення прав платника. Програмне забезпечення податкової служби не звільняє посадових осіб від обов’язку застосовувати право належним чином.
Суд вказав, що навіть технічні механізми оподаткування мають діяти у межах закону, а не замість нього.
Місцеві ради не є декоративними структурами — вони мають власні повноваження у сфері встановлення ставок, пільг і порядку сплати податків. І коли податкова служба ігнорує такі рішення, вона фактично нівелює сам сенс децентралізації.
Отже,
справа №520/17713/24 — це не про 795 гривень чи 395 гривень. Це справа про верховенство права, про те, що громадянин має право на передбачуване й обґрунтоване застосування норм. Верховенство права починається не з великих справ, а з маленьких перемог — таких, як ця.